Роменська богадільня: Архітектурна Пам’ятка та Історія Медичного Закладу
Роменська богадільня – видатна архітектурна пам’ятка початку 19 століття, яка була зведена у період з 1822 по 1825 роки за проектами архітекторів М. Амвросимова і А. Карташевського в місті Ромни, розташованому на Європейському бульварі, будинок №29.
Історія цього колишнього богоугодного закладу пов’язана з видатними історичними постатями. Початок будівництва був покладений у 1803 році за ініціативи першого генерал-губернатора Полтавської губернії, князя Олексія Борисовича Куракіна, який також підготував проект Положення про управління добродійними закладами. За наказом нового генерал-губернатора, князя Миколи Рєпніна, був збудований цегельний завод біля села Лозового, що фінансувався частково за державні кошти і частково за приватні пожертви. Роботи над будівництвом проводилися під безпосереднім керівництвом В. Г. Полетики (1765—1845), статського радника, письменника і громадського діяча. Василь Григорович Полетика був відомим збирачем документальних матеріалів з історії України XVI—XVII століть і походив з українського козацького старшинського роду. Він власними коштами побудував цегельний завод для виробництва цегли для будівництва та використовував власних людей для цього процесу. Цікавим є факт того, що князь Рєпнін спочатку планував перевірити фінансові вкладення, але потім відмінив будь-які перевірки, визнавши, що таких людей не варто контролювати.
Будівництво Роменської богадільні було завершено у 1825 році. Після закінчення будівельних робіт, в закладі відкрилася лікарня на десять ліжок. 1 грудня 1825 року помер 48-річний Олександр І, і нову лікарню з притулком було присвячено пам’яті покійного царя, назвавши її Олександрівською.
Роменська богадільня складалася з трьох основних частин: “Головна лікарня” на 45 ліжок для військових і чиновників, “Олександрівська лікарня” на 10 ліжок для безкоштовного лікування та “Богадільня” для хворих з різними діагнозами, такими як “манія”, “контузія”, “божевілля”, “недоумкуватість” і “падуча хвороба”. На другому поверсі головного корпусу була відкрита домова церква Марії-Магдалини, яка мала невелику окрему дзвіницю на дерев’яних стовпах. Поруч з церквою функціонувала бібліотека. Загалом до складу Роменської богадільні входило тринадцять будівель.
У середині XIX століття Роменська богадільня вважалася одним із найкращих медичних закладів тогочасної України. У 1846 році історик М. І. Арандаренко у своїй книзі “Записки про Полтавську губернію” видавав:
“Роменська богадільня взагалі не поступається тим житлам і цехам, які позначені для прийому хворих в рядах прочих великих міст, а то що нам згодитися висловити, то справді не покривається студентського здоров’я і залізної ціни на харчування”.
У 1908 році богадільню реорганізували в Роменське відділення Полтавської губернської психіатричної лікарні, яке існувало до 1923 року. Протягом періоду з 1923 до 1930 року будівля використовувалась для адміністративного управління, а потім передана Українській центральній дитячій нервово-психіатричній лікарні. Напередодні Другої світової війни, заклад набув статусу республіканської психоневрологічної лікарні та функціонував як евакогоспіталь у перші дні війни.
Лише в 1946 році лікарня повернулась у своє колишнє приміщення. З 1956 року вона вже діяла як Перша обласна психіатрична лікарня.
Роменська богадільня — це не тільки архітектурна краса, але й свідоцтво історії медичної допомоги та лікування в Україні протягом різних історичних періодів. Її довга та різноманітна історія вказує на важливу роль цього закладу у наданні медичної допомоги різним категоріям пацієнтів та його внесок у розвиток медицини та психіатрії на теренах України.
